Третя збірка Людмили Дядченко - це поетична спроба впорядкування глобалізованого світу, у якому є місце тонкій ліриці та іронічним алюзіям, мистецтву слова і мистецтву мовчання. Текстуальна матерія цієї збірки виткана з проблем пошуку та вибору, зокрема й творчого, абсолютизації чистого, чуттєвого начала в людському єстві, із неминучої дихотомії любові й самотності.
Творчість авторки - зразок новітнього прочитання вічної істин поезії, відображених у повсякденності, окреслення автентичного місця й простору в сучасному суспільстві, де національне пробивається крізь однорідне, але не завжди сприймається іншими через певну родову задавленість.
Уривок з книги
