«Я вибачаюся, але війна почалася». З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди.
Уже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. «У моєї бабусі була, у моїх батьків – не було і я був впевнений, що не буде у мене».
«Після 24-го» – це добірка оповідань та віршів про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті.
Щось узяте з життя, щось вигадане. Будьте обережні, адже тексти оманливі, і дуже часто те, що вам здаватиметься реальною історією, буде вигадкою і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати усе, що відбувається, чи дати відповіді на усі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо зрештою це й неможливо у нашому часі.
Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Уривок з книги
