Один з найкращих кримінальних романів 2023 року за версією The New York Times!
Що сталося з Лаурою?
Ісландія, 1956 рік. П’ятнадцятирічна Лаура вирішує провести літо, працюючи в однієї пари на маленькому острові Відей, що неподалік від узбережжя Рейк'явіка. На початку серпня дівчинка безслідно зникає. Минає час, і ця таємниця стає найганебнішою нерозкритою справою в Ісландії. Що сталося з дівчиною? Чи є шанс знайти її живою? Чи, можливо, вона просто покинула острів?
Тридцять років по тому, коли місто Рейк'явік святкує своє 200-річчя, журналіст Валь Робертссон починає власне розслідування справи Лаури. Але в міру того, як він наближається до розкриття загадкового зникнення, стає зрозуміло, що зникнення Лаури — це таємниця, яку хтось уперто хоче залишити нерозгаданою...
Чому варто прочитати
• Один з найкращих кримінальних романів 2023 року за версією The New York Times.
• Продано понад чотири мільйони примірників по всьому світу.
• Вибір редакторів The New York Times Book Review.
• Вибір редакторів Amazon за найкращий детектив, трилер і саспенс.
• Книжку перекладено за фінансової підтримки Ісландського літературного центру.
Про авторів:
Раґнар Йонассон — ісландський письменник і юрист. Викладає авторське право в Університеті Рейк'явіка, працював на радіо і телебаченні, в тому числі репортером теленовин на Ісландській національній телерадіомовній службі. Є співзасновником Рейк'явікського міжнародного фестивалю кримінальної літератури Iceland Noir.
Катрін Якобсдоттір — ісландська політикиня, прем'єр-міністрка Ісландії з 2017 року, членкиня Альтингу від округу Північний Рейк'явік з 2007 року.
Цитати:
Не вдалося знайти нічого, що дискредитувало б Лауру; вона не мала секретів і, здавалося, була дівчиною, з якою кожен міг би себе ототожнити; дівчиною, яка просто хотіла змінити оточення. Дівчиною, яка полишила рідний дім на літо в надії набути трохи зрілості та незалежності й сумлінно виконувала свої обов’язки, аж доки не вирішила раніше звільнитися з роботи — якщо це твердження було правдивим.
Її від’їзд із Відею був справжньою загадкою — хіба що, звісно, вона взагалі ніколи не полишала острова.
Я чітко пам’ятаю той день, коли ми вирушили на її пошуки. Це був морозний осінній день, ніби боги погоди були проти нас і не хотіли, щоб її знайшли. Ми розділилися на групи, взяли з собою експертів, людей, які добре знали острів, хоча заблукати там нелегко, оскільки Відей досить маленький. Будівель небагато: церква, особняк, стара школа, фермерська хата і якісь руїни. Чомусь я завжди уявляв, як вона шукає притулку в церкві — гадки не маю чому, — але, звісно, її там не було. Її взагалі не було на острові.
Одна й та сама стара світлина дівчини періодично з’являлася в пресі, ніби закарбувалася в душі нації. Усі знали це фото Лаури.
В історії Лаури було щось незбагненно таємниче, наче дівчина була не зовсім з цього світу. Ніби вона насправді ніколи не була з плоті та крові, хоча, звісно, була — і, можливо, досі є. У цьому й полягала таємна сила її історії, думав він іноді: у тому, що ніхто не міг сказати напевно, жива вона чи мертва.
Схоже, що світлину Лаури зробили влітку. Вона мала довге темне волосся, вбрана у темну оксамитову сукню з коротким рукавом. Саме у цьому зображенні вона жила всі тридцять років після зникнення, посміхаючись до нації щоразу, коли підіймали її справу. Вплив на читача, безперечно, завжди був один і той самий: вбивство людини — це і так достатньо жахливо, але згасання життя молодої дівчини у самому розквіті її юності — непростиме.
А винуватець усе ще ходить собі на свободі. І, мабуть, ніколи не буде спійманий.
Звичайно, якщо... якщо Лаура не виявиться живою. В цьому, певно, і полягала найбільша інтрига цієї таємниці: те, що одного дня вона може з’явитися, ціла та неушкоджена. Це була примарна надія, та все ж — надія.
Уривок з книги
