Раніше я прибирала в чужих будинках — тепер не можу повірити, що в мене є власний. Тихий провулок, величезне подвір’я для дитячих ігор, затишна кухня. Ми з чоловіком роками відкладали гроші, щоб забезпечити своїм дітям гідне життя.
Нова сусідка місис Ловелл запрошує нас на вечерю — це шанс знайти тут друзів. Двері відчиняє її покоївка в білому фартуху, із зібраним у тугий пучок волоссям. Я точно знаю, як це — бути на її місці. Але від її холодного погляду у мене шкіра береться сиротами...
Я думала, що залишила свої найтемніші таємниці позаду. Але що, як ця тиха приміська вулиця — найнебезпечніше місце з усіх можливих?
Уривок з книги
