Коли літо приходить у повноті, ми повертаємося до ланів — подумки чи тілом. До простору, де тиша — жива, де ритм — не заданий, а пізнаваний. До землі, що вчить чекати й вкорінюватися. Літній випуск «Людини Дивосвіту» — саме не про швидке читання, адже це номер, який проростає. Його тексти, як зерна, вимагають часу, уваги, стану внутрішньої тиші. Бо лан це метафора життя, мислення, відношення до світу, а головне простіру, де формується витримка.
У номері:
• Альона Олішевська — про тіло як провідника милості: живу істоту, що несе пам’ять і правду, а не просто «об'єкт догляду».
• Ігор Петренко, винороб і філософ, — про вино як спільноту, що народжується з коріння, і про те, як духовне проростає з тілесного.
• Андрій Зелінський — про темряву як точку входу в присутність, де свобода — це зусилля, а подив — початок пізнання.
• Данило Яневський — про українськість, що не обмежується законом, а живе в людині, яка слухає, пам’ятає й творить.
• Сергій Дацюк та Олесь Манюк — у глибокій розмові про сенси, що проростають саме тоді, коли світ здається втраченим.
