На тридцятому році життя принц Сіддгартха вперше в житті побачив мерця.
— Невже і зі мною станеться те саме, що сталося із цією людиною? — запитав він свого візника. — Я теж помру?
— Так, Ваша Величносте, — відповів той, — всі помирають. Навіть принци.
— Розвертай колісницю, — наказав вражений принц. — Вези-но мене додому.
Так розпочався шлях становлення Будди.
Для більшості людей смерть — незручна тема, якої краще уникати. Хоча це природна частина життя — те, що робить наш світ справжнім, а наші дні — значущими. Автор опирається на буддійське вчення про смерть, вмирання та бардо (проміжний стан), але не викладає його як жорстку релігію чи доктрину лише для «своїх». Він ділиться порадами, як-от:
що сказати тому, хто помирає;
як бути поруч, коли не знаєш, як діяти;
якими практиками підтримати себе чи близьку людину.
Книжка зацікавить не тільки буддистів, а й тих, хто коли-небудь втрачав, боїться втратити або просто хоче знайти емоційну рівновагу і жити глибшим та наповненішим життям. Бо жити значить вмирати. Якщо прийняти це твердження, життя стає усвідомленішим.
ПРО АВТОРА
Дзонґсар Джам’янґ Кхьєнце — тибетський буддійський лама, який викладає по всьому світу. Сценарист і режисер шести фільмів, автор понад десяти книжок. Консультував Бернардо Бертолуччі в роботі над фільмом «Маленький Будда». Настоятель кількох монастирів в Азії та духовний керівник медитаційних центрів у Ванкувері, Сан-Франциско, Сіднеї, Гонконгу і Тайбеї. Очолює організацію «Намір Сіддгартхи».
ЦИТАТИ
Попри те, що ми, люди, протягом усього життя докладаємо зусиль, щоб організувати, спроєктувати і структурувати кожен аспект нашого світу, чи багато з нас виявились достатньо допитливими і сміливими, щоб запитати: «Чи помру я?». Чи не варто нам усім хоча б раз у житті спробувати замислитися над неминучістю власної смерті? Тим паче, що кожен з нас помре, і це вже сама собою надзвичайно важлива інформація. Хіба немає сенсу докласти дещицю зусиль, щоб осмислити незаперечний факт власної смерті?
Чому ми всі так боїмося смерті? Причин багато, але головна з них полягає в тому, що смерть — це терра інкогніта, абсолютно незвідана територія. Ніхто з тих, кого ми знаємо, ніколи не повертався з мертвих, аби розповісти нам, що ж таке смерть. І навіть якби хтось це зробив, чи повірили б ми?
Смерть — це таємниця, і хоча ми не знаємо, що станеться, коли помремо, та робимо всілякі припущення про це. Ми припускаємо, що після смерті не зможемо повернутися додому або посидіти на своєму улюбленому дивані. У нас виникають думки на кшталт: якщо я помру, то не зможу подивитися наступні Олімпійські ігри або дізнатися, хто ж виявився кротом у новому шпигунському серіалі. Але це лише наші здогадки. Суть у тім, що ми просто не знаємо. І саме це незнання нас і лякає.
Егоїзм і жадібність породжують найсильніший вид страху. Після смерті всі ми полишимося на самоті, тож якщо у вас є звичка постійно тішити своє самолюбство перед захопленою публікою, то самотність смерті буде вам нестерпною. Звикнувши до захоплення підлабузників, які потурають кожній вашій забаганці, коли ви опинитеся наодинці, вас обгорне неймовірний страх. Відтак, зменшивши егоїзм, ви зможете послабити свій страх.
Природа будди — це не якась там екзотична теорія нью-ей-джу чи окультне вірування. Оскільки у вас є природа будди, хай би що ви робили і де були, суть вашого ума — це будда.
Уривок з книги
