Смірнова Альона Володимирівна — українська письменниця, учасниця і переможиця низки міжнародних конкурсів.
Збірка прози «Хроніки минулого життя» у 2022 році увійшла до ТОП-15 кращих книжок світу за версією Німецького міжнародного конкурсу «Книга року».
У творчому доробку авторки дві збірки віршів «З чистого листа» (2016 р.) та «З тобою і без тебе» (2019 р.), а також збірка прози епістолярного жанру «Хроніки минулого життя» (2021р.).
Свій творчий шлях розпочала у 2012 році з публікації віршів у газеті «Панорама».
Подальші публікації віршів були у сумських журналах «МИ», «Автограф» і «Слово», альманахах: «Каштановий дім» , «Лава» , «100 слів», «Осінні барви», «Для тебе», «Сузір´я», «В обіймах осені», «Політ моїх думок», «Книга з ароматом кави», журналах «Luminous», «Олександрійський маяк» та ін.
Учасниця Всеукраїнського фестивалю «Вірші і пісня, і кіно…», дипломант II Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича, дипломант Всеукраїнського конкурсу «Вільна гавань», учасник Всеукраїнського конкурсу пісні і співаної поезії «Байда-2020».
Співавторка поетичних календарів «Жива» та «Барвосвіт», а також колоди метафорично-асоціативних карт «Обрій», створеної на основі картин Олега Шупляка .
Наразі готові до друку казки «Таємниці хранителів часу» та «Пригоди Богданки у Мандаринії». Також триває робота над дебютним романом з робочою назвою «Віддзеркалення світу».
Народилась 18 червня 1991 року у місті Суми, Сумської області.
Ця книга просто знахідка для тих, кому хочеться почитати чогось легкого і романтичного, та водночас із гірким присмаком історичних подій минулого, аби остаточно не потонути у нескінченних ванільних хмарках. Для мене ця книга стала рятівною на початку повномасштабної війни, коли ні на чому іншому не могла зосередитись від слова «зовсім». Власниця пекарні, повної сімейних рецептів починає власне розслідування подробиць життя рідної бабусі. Жінка страждає на деменцію, та навіть у моменти просвітлення продовжує стверджувати, що вона не та, ким її вважають рідні. Думаю, романтичні історії створення авторської випічки, які перемежовуються із страшними історіями Голокосту змусять не тільки сміятись, але й плакати навіть затятих скептиків.
Ще один емоційно складний роман про війну. Безумовно – це безсмертна класика, але, щиро кажучи, я б не наважилась читати цю книгу, якби сама не почала писати роман про війну. З плюсів книги можу відзначити доволі детальний опис побутових справ молодих солдатів (а вони, направду, не просто молоді, а навіть юні. Головному герою книги всього дев´ятнадцять років), що значно пом´якшує сюжет і відводить читача дещо в бік від страшної основної лінії – самої війни, пропонуючи лише зовсім трохи підглядати події минулого. Думаю, у цьому і полягає геніальність стилю Е.М. Ремарка.
Ця збірка коротких оповідань про різні жіночі історії, різні долі, складні періоди, а також про прийняття не менш складних, доленосних рішень потрапила до моїх рук у той момент, коли я не розуміла на 100%, чого саме я хочу від життя загалом і від чоловіків у моєму житті, проте чітко усвідомлювала, як ТОЧНО НЕ ХОЧУ. Розумію, що це буде чи не найкоротший відгук від мене, а тому пишу одним реченням: «12 сезонів жінки» - це саме та книга, яка у найбільш кризові моменти ставить мізки на місце.
Цю книгу я взялась читати тоді, коли сльозливі історії про кохання, написані для підлітків, остаточно набридли. Почавши читати я майже одразу зрозуміла дві речі:
- Що цю книгу буде важко читати ( і виявилась цілком права – аби подолати цю книгу мені знадобилось пів року);
- Що я просто зобов´язана прочитати її, бо, на противагу емоційно тяжкому сюжету у книзі дуже цікаво описана кожна значуща подія (а їх за всю книгу трапляється чимало), та ще, на додачу, оповідь ведеться від першої особи, і цей оповідач доволі незвичний, моторошний і цікавий – Смерть. Спостерігаючи протягом всієї книги за маленькою, наляканою дівчинкою Лізель, оповідач все гадає, коли ж забере це відчайдушне дівча до себе. Але цього так і не сталось аж до самої старості головної героїні. Основною причиною прочитання «Крадійки…» для мене стало те, що я сама автор. Але запевняю, книга задовольнить будь-якого зацікавленого читача.
Це почалося не з тебе. Як успадкована родинна травма формує нас і як розірвати це коло
Чудова книга для тих, хто вже усвідомив, що припускається однакових помилок у різних життєвих ситуаціях: незалежно від того, чи це у взаємодії зі співробітниками, роботі з клієнтами чи внутрішньо родинних стосунках. Зрештою, найчастіше, за статистикою, самі люди не здатні впоратись із проблемами в сім´ї, схильні переносити досвід власних негараздів до інших сфер життя, тим самим заганяючи себе у глухий кут. Розібратись, хто саме з родинного оточення розпочав ту чи іншу негативну тенденцію, і зупинити її шляхом керованого самоконтрою допоможе ця книга.
Власна примітка: книгу краще читати у віковому проміжку до 30 років. Це сприяє легшому сприйняттю і усвідомленню прочитаного.
Ігри, у якi грають люди. Світовий бестселер із психології стосунків
Перша частина великої психологічної роботи про внутрішні перипетії, а також свідомі і несвідомі маніпуляції людей у різного роду колективах. Доволі цікава книга не лише для кваліфікованих психологів, але й для будь-якої людини загалом. Я, свого часу, читала цю книгу задля розуміння психології власного колективу, для того щоб зрозуміти, чого чекати від людей із різними темпераментами.
У відгуках на всі книги Тараса Федюка я завжди маю побоювання — бути необ'єктивною тому, що це був перший представник модерної поезії, яку я прочитала взагалі (а читати треба було, бо саме із віршів починався мій творчий шлях. Розширювати власні горизонти я почала значно пізніше), і це була любов з першого погляду у сучасній українській поезії. Виступи на комбінованих авторських вечорах завжди складались 50 на 50 з віршів Федюка і моїх власних, бо станом на 2012 рік починаюча авторка Альона Смірнова саме у цих віршах бачила надзвичайну образність, якої потрібно було ще вчитись і вчитись. І саме це, і вірші, в подальшому дали поштовх читати Мар'яну Савку, Оксану Забужко, Сергія Жадана та інших модерних сучасників.
Цього разу я купила квитки і пішла на презентацію із відчуттям «цього разу однозначно буде легше, бо я знайома зі стилем автора настільки, що захотіла ще одну його книгу, і навіть йду на презентацію». Зі сприйняттям стилю було-таки легше. Але на цій презентації я не була слухачем – радше учнем. У всьому: ритміці, римах, манері декламації, володінні диханням при вимові. І це допомогло. І буде допомагати тим, хто пише і прагне самовдосконалюватись, аби досягти більшого.
У читацькому суспільстві чомусь прийнято вважати, що жіноча поезія – це ніби окремий жанр у літературі: лірична, романтична, та, що пробиває на сльозу, і ще до того – займає доволі вузьку нішу у величезній шафі української літератури. На мою суб'єктивну думку, Мар'яна Савка стала саме тим представником «жінок, які пишуть», яких цьому суспільству не вистачало. Безумовно ніжна і романтична, але водночас сильна, із яскраво вираженим власним «Я», вольова і, коли потрібно, навіть войовнича, своєю збіркою «Радуйся, жінко!» вона довела, що жіноча поезія нікуди не зникла після епохи романтизму.
Це перша книга автора, яку я прочитала. Скажу відверто – було тяжко. Стиль сучасного класика сприймати було складно, бо таку римовку і побудову текстів я зустріла вперше. На концертах ані Сергія Вікторовича, ані його гурту я до того не була. Загалом, все що у мене було з багажу знань про Сергія Жадана – це цікавість до його творчості. І я читала. Читала попри все і з чітким розумінням, для чого я це роблю (а я це робила для вдосконалення власного стилю). Потім зо два тижні відходила від «жаданівського трансу» і не могла знайти жодної іншої, так само сильної книги, але з часом таки змогла розважити себе декількома легкими книжечками для відпочинку… А потім зявилась «Скрипниківка».
У відгуках на всі книги Тараса Федюка я завжди маю побоювання — бути необ'єктивною тому, що це був перший представник модерної поезії, яку я прочитала взагалі (а читати треба було, бо саме із віршів починався мій творчий шлях. Розширювати власні горизонти я почала значно пізніше), і це була любов з першого погляду у сучасній українській поезії. Виступи на комбінованих авторських вечорах завжди складались 50 на 50 з віршів Федюка і моїх власних, бо станом на 2012 рік починаюча авторка Альона Смірнова саме у цих віршах бачила надзвичайну образність, якої потрібно було ще вчитись і вчитись. І саме це, і вірші, в подальшому дали поштовх читати Мар'яну Савку, Оксану Забужко, Сергія Жадана та інших модерних сучасників.
Ця книга просто знахідка для тих, кому хочеться почитати чогось легкого і романтичного, та водночас із гірким присмаком історичних подій минулого, аби остаточно не потонути у нескінченних ванільних хмарках. Для мене ця книга стала рятівною на початку повномасштабної війни, коли ні на чому іншому не могла зосередитись від слова «зовсім». Власниця пекарні, повної сімейних рецептів починає власне розслідування подробиць життя рідної бабусі. Жінка страждає на деменцію, та навіть у моменти просвітлення продовжує стверджувати, що вона не та, ким її вважають рідні. Думаю, романтичні історії створення авторської випічки, які перемежовуються із страшними історіями Голокосту змусять не тільки сміятись, але й плакати навіть затятих скептиків.
Цього разу я купила квитки і пішла на презентацію із відчуттям «цього разу однозначно буде легше, бо я знайома зі стилем автора настільки, що захотіла ще одну його книгу, і навіть йду на презентацію». Зі сприйняттям стилю було-таки легше. Але на цій презентації я не була слухачем – радше учнем. У всьому: ритміці, римах, манері декламації, володінні диханням при вимові. І це допомогло. І буде допомагати тим, хто пише і прагне самовдосконалюватись, аби досягти більшого.
У читацькому суспільстві чомусь прийнято вважати, що жіноча поезія – це ніби окремий жанр у літературі: лірична, романтична, та, що пробиває на сльозу, і ще до того – займає доволі вузьку нішу у величезній шафі української літератури. На мою суб'єктивну думку, Мар'яна Савка стала саме тим представником «жінок, які пишуть», яких цьому суспільству не вистачало. Безумовно ніжна і романтична, але водночас сильна, із яскраво вираженим власним «Я», вольова і, коли потрібно, навіть войовнича, своєю збіркою «Радуйся, жінко!» вона довела, що жіноча поезія нікуди не зникла після епохи романтизму.
Це почалося не з тебе. Як успадкована родинна травма формує нас і як розірвати це коло
Чудова книга для тих, хто вже усвідомив, що припускається однакових помилок у різних життєвих ситуаціях: незалежно від того, чи це у взаємодії зі співробітниками, роботі з клієнтами чи внутрішньо родинних стосунках. Зрештою, найчастіше, за статистикою, самі люди не здатні впоратись із проблемами в сім´ї, схильні переносити досвід власних негараздів до інших сфер життя, тим самим заганяючи себе у глухий кут. Розібратись, хто саме з родинного оточення розпочав ту чи іншу негативну тенденцію, і зупинити її шляхом керованого самоконтрою допоможе ця книга.
Власна примітка: книгу краще читати у віковому проміжку до 30 років. Це сприяє легшому сприйняттю і усвідомленню прочитаного.
Ще один емоційно складний роман про війну. Безумовно – це безсмертна класика, але, щиро кажучи, я б не наважилась читати цю книгу, якби сама не почала писати роман про війну. З плюсів книги можу відзначити доволі детальний опис побутових справ молодих солдатів (а вони, направду, не просто молоді, а навіть юні. Головному герою книги всього дев´ятнадцять років), що значно пом´якшує сюжет і відводить читача дещо в бік від страшної основної лінії – самої війни, пропонуючи лише зовсім трохи підглядати події минулого. Думаю, у цьому і полягає геніальність стилю Е.М. Ремарка.
Ця збірка коротких оповідань про різні жіночі історії, різні долі, складні періоди, а також про прийняття не менш складних, доленосних рішень потрапила до моїх рук у той момент, коли я не розуміла на 100%, чого саме я хочу від життя загалом і від чоловіків у моєму житті, проте чітко усвідомлювала, як ТОЧНО НЕ ХОЧУ. Розумію, що це буде чи не найкоротший відгук від мене, а тому пишу одним реченням: «12 сезонів жінки» - це саме та книга, яка у найбільш кризові моменти ставить мізки на місце.
Це перша книга автора, яку я прочитала. Скажу відверто – було тяжко. Стиль сучасного класика сприймати було складно, бо таку римовку і побудову текстів я зустріла вперше. На концертах ані Сергія Вікторовича, ані його гурту я до того не була. Загалом, все що у мене було з багажу знань про Сергія Жадана – це цікавість до його творчості. І я читала. Читала попри все і з чітким розумінням, для чого я це роблю (а я це робила для вдосконалення власного стилю). Потім зо два тижні відходила від «жаданівського трансу» і не могла знайти жодної іншої, так само сильної книги, але з часом таки змогла розважити себе декількома легкими книжечками для відпочинку… А потім зявилась «Скрипниківка».
Цю книгу я взялась читати тоді, коли сльозливі історії про кохання, написані для підлітків, остаточно набридли. Почавши читати я майже одразу зрозуміла дві речі:
- Що цю книгу буде важко читати ( і виявилась цілком права – аби подолати цю книгу мені знадобилось пів року);
- Що я просто зобов´язана прочитати її, бо, на противагу емоційно тяжкому сюжету у книзі дуже цікаво описана кожна значуща подія (а їх за всю книгу трапляється чимало), та ще, на додачу, оповідь ведеться від першої особи, і цей оповідач доволі незвичний, моторошний і цікавий – Смерть. Спостерігаючи протягом всієї книги за маленькою, наляканою дівчинкою Лізель, оповідач все гадає, коли ж забере це відчайдушне дівча до себе. Але цього так і не сталось аж до самої старості головної героїні. Основною причиною прочитання «Крадійки…» для мене стало те, що я сама автор. Але запевняю, книга задовольнить будь-якого зацікавленого читача.
Ігри, у якi грають люди. Світовий бестселер із психології стосунків
Перша частина великої психологічної роботи про внутрішні перипетії, а також свідомі і несвідомі маніпуляції людей у різного роду колективах. Доволі цікава книга не лише для кваліфікованих психологів, але й для будь-якої людини загалом. Я, свого часу, читала цю книгу задля розуміння психології власного колективу, для того щоб зрозуміти, чого чекати від людей із різними темпераментами.
