Дія роману розгортається на тлі однієї з найбільших гуманітарних катастроф кінця ХХ століття — штучного голоду і війни в Ефіопії 1984–1986 рр. Це історія молодого українця, військового перекладача у складі радянських груп допомоги, який шукає причини трагедії, розуміє, що став частиною цинічного обману, і починає відчайдушну гру з дияволом. Історія вибору і віднайденої ідентичності.
Дві щемливі історії кохання в часи вирішальних змін. І родинна таємниця, інтрига якої сплітає дві сюжетні лінії в тугий вузол. Роман-свідчення, роман-панорама, що відкриває непроговорені сторінки минулого й виводить на шлях переосмислення актуальних подій сьогодення.
“«Дорога на Асмару» — це не тільки політичний детектив у традиції Грема Гріна, а й, можливо, єдиний у світовій літературі великий епос про штучний голод в Ефіопії, Голодомор-2 за сталінським зразком (як із жахом відкриває головний герой). Водночас це чи не перший великий роман про участь українців у колоніальних війнах СРСР, написаний з українського погляду, — і, парадоксальним чином, саме такий погляд несподівано забезпечує той найбільш універсальний ключ до трагічних таємниць Еритреї, що на нього Захід від 1985 року й донині так і не здобувся…”
– Оксана Забужко
“Є щось дуже символічне в тому, що людина, народжена у країні, яка стала страшною сценою для штучного голоду, вирушає за наказом нащадків його організаторів до держави, мешканці якої стають жертвами аналогічного злочину. Вижити, щоб стати свідками мук і загибелі тих, хто помирає так само, як помирали твої власні співвітчизники — хіба це не свідчення замкненого кола, яке можна розірвати, лише знищивши саме зло?”
– Віталій Портников
“«Дорога на Асмару» — це ретророман. Написаний так, наче сучукрліту не було. Цупке, щільне, без води, без карнавалу, танців і баляндрасів, докладне, розлоге письмо, яке неможливо «ковтати», бо доводиться відкладати й «жувати», «перетравлювати». Я за такими романами несподівано скучив”.
– Антон Санченко
“Про ефіопсько-еритрейські війни, які 2020 року знову увійшли в гарячу фазу, написаний один із наших найкращих панорамних романів — «Дорога на Асмару»”.
– Ганна Улюра
“Хто любить жанрові дослідження, той знайде в цьому романі всі деталі, необхідні для побудови детективу, любовного, пригодницького роману і навіть нон-фікшн, проте «Дорога на Асмару» не належить до жодної з цих матриць. Не належить насамперед через свою філософію, у якій постає памʼять, що всім своїм криком кричить до читача”.
– Богдан Пастух
Уривок з книги