Покинувши навчання, Жером і Сільвія підробляють психосоціологами, але відмовляються від постійної роботи, цінуючи своє необмежене дозвілля. Водночас вони закохані у світ красивих речей, який через брак грошей виявляється для них недоступним. Обіцяні речі, через які вони намагаються зрозуміти себе та вибудувати власні ідентичності, символізують для них справжнє, проте недосяжне щастя, а сам Париж здається «в’язницею достатку». Нестерпність такого життя спонукає їх до втечі в далекий Туніс, втім, там вони також не знаходять розради. Завдяки своїй критиці споживацтва, роман «Речі» (1965) Перека і сьогодні звучить надзвичайно актуально. 1965 року цей твір було відзначено престижною французькою премією «Ренодо».
Роман «Людина, що спить» (1967) розповідає історію студента, який раптом замкнувся в собі, відрікшись не лише від навчання, а й від самого життя. Його поснула свідомість поміщає його немов поза часом, а дні заповнюються механічними діями, які залишаються неусвідомленими. Усі навколишні речі втрачають сенс. Порожнечу, яку головний герой намагається створити навколо себе, Перек майстерно передає через вигадливі описи станів на межі сну. Постійне повторення днів і ночей, заповнених одноманітними заняттями й ситуаціями, створює особливий сповільнений ритм, наділений примарною, меланхолійною поезією.
Уривок з книги
