Ця книжка — про велику втрату і світлу любов, про незміриму глибину болю і силу людського духу. Вероніка Карачевська пережила втрату рідної людини, до того ж її досвід доповнюють історії людей, у яких війна забрала найближчих. Але любов і пам’ять про тих, хто загинув, може стати джерелом сили, а часом навіть одним із нових сенсів у житті.
Авторка торкається питання резильєнтності, тобто здатності відновлюватися після труднощів, хай навіть для цього доведеться пройти шлях до проживання і прийняття того, що трапилося. Це дуже особистий шлях, але книжка може стати розрадою для тих, хто також зіткнувся із втратою. Бо вона — у широкому сенсі — про світло у найтемніші часи.
Уривок з книги
