Шлях до рабства

Чому до влади приходять найгірші? Це не риторичне запитання, а назва розділу із цієї книжки. Вона стала настільною для Марґарет Тетчер, її не раз перечитував Рональд Рейґан. Нині ж ця праця не менш актуальна для українського соціуму. У ній Фрідріх Гаєк розповідає, чому на верхівці часто опиняються не найкращі кандидати, і показує, як колективізм веде до рабства. Перший крок на цьому шляху — відмова від економічної свободи. Який зв’язок між економічними процесами й тоталітаризмом? Що спільного в історії Німеччини, Італії та СРСР? Чому антисемітизм і розкуркулення однакові за суттю? Які уроки мають засвоїти українці, щоб уникнути помилок минулого, захистити власну свободу й розбудувати економіку? Відповіді на такі й інші питання читач отримає із цієї книжки.

 

Книжка передусім для політичних і громадських діячів, суспільствознавців та філософів, а також усіх, кого цікавить шлях до свободи, політичного плюралізму й демократії.

 

Це перше повне видання Гаєка українською мовою. Працю перекладено понад 20 мовами, вона у прямому сенсі змінила політику ХХ століття — вплинула на принципи тетчеризму й рейганоміки.

 

Фрідріх Гаєк (1899—1992) — австрійський економіст, політичний філософ, прихильник економічного лібералізму й вільного ринку, критик соціалізму. Написав 18 наукових праць. У 1974 році здобув Нобелівську премію з економіки.

 

Ця книжка стане путівником для кожного в Україні, хто хоче розібратися в загрозах і перспективах, які ми відкриваємо для себе просто зараз, та допоможе обрати єдиний правильний шлях — наш спільний шлях до свободи. 

 

Людині за її природою простіше дійти згоди з іншими на підставі негативної програми — ненависті до спільного ворога, заздрості до тих, хто кращий за нас, — ніж для реалізації якогось позитивного завдання. Протиставлення «ми» і «вони», спільна боротьба з тими, хто не з нами, — ключові складники будь-якого вірування, яке тісно пов’язує людей, готових до спільних дій. Цей принцип завжди використовують ті, кому потрібна не просто підтримка певної політики, а безумовна відданість мас. Вони переконані, що так отримають значно більшу свободу дій, ніж за будь-якої позитивної програми. Ворог — чи то внутрішній, як «єврей» або «куркуль», чи то зовнішній — завжди залишається обов’язковим інструментом в арсеналі будь-якого диктатора.

 

Щоб брати ефективну участь в управлінні тоталітарною державою, недостатньо бути готовим прийняти лицемірне виправдання огидних дій. Потрібно бути здатним особисто порушити будь-яку відому цій особі моральну норму, якщо це треба для досягнення поставленої мети. Таку мету особисто визначає лише верховний вождь, а отже, його підлеглі мають бути позбавлені особистих моральних переконань. Найважливіше для них — бути беззастережно відданими персонально вождю. Крім того, виняткове значення має абсолютна безпринципність і готовність буквально на все. Таким функціонерам не потрібні власні ідеї, до яких вони прагнули б, або уявлення про добро і зло, які можуть суперечити намірам вождя. …Єдине бажання, яке можна задовольнити в такий спосіб, — це жага до влади як такої, задоволення від перебування під чиєюсь владою і від того, що ти стаєш частин .