Протягом багатьох років у відповідь на посилення глобальної конкуренції американські компанії переносили власні виробничі операції за кордон заради економії. Але зараз ми спостерігаємо негативні наслідки цих рішень: втрачаються стратегічні можливості для інновацій та конкуренції.
Аналізуючи причини економічного добробуту, професори Гарвардської бізнес-школи Ґері Пізано і Віллі Ші показують катастрофічні наслідки недостатніх інвестицій у виробничі можливості. Автори вказують, що вибір на рівні компанії є ключовим для постійного успіху індустрій та економіки, і пропонують лідерам бізнесу систему координат для розуміння зв’язків між виробництвом та інноваціями.
Ця книжка для інвесторів, керівників бізнесу, розробників політики, науковців та інноваторів, які є «авторами» національного процвітання. На прикладі Америки вона надає зрозумілий та переконливий аналіз того, як економіка країни втратила конкурентну перевагу, і вказує, як її повернути. Спостереження й рецепти авторів книжки цілком актуальні також для України.
ПРО ҐЕРІ ПІЗАНО ТА ВІЛЛІ ШІ
Ґері Пізано — професор ділового адміністрування імені Гаррі Фіггі-молодшого в Гарвардській школі бізнесу, де працює з 1988 року. Його дослідження фокусуються на технологіях та операційній стратегії, аутсорсингу, ефективності R&D, управлінні інноваціями та конкурентній стратегії. Автор понад 75 дослідницьких статей і тематичних досліджень, лауреат численних нагород, зокрема премії McKinsey 2009 року за найкращу статтю, опубліковану в Harvard Business Review.
Віллі Ші — професор управлінської практики в Гарвардській школі бізнесу. Його дослідження фокусується на технологічній стратегії, набутті спроможності фірмами, що розвиваються, та місцевій конкурентоспроможності. Лауреат премії McKinsey 2009 року (разом із Ґері Пізано). Автор понад 70 статей. Обіймав керівні посади в IBM, Digital Equipment Corporation та інших компаніях. Зараз є членом рад директорів кількох компаній.
ВІДГУКИ
Автори проголошують: «Коли країна втрачає спроможність до промислового виробництва, вона втрачає спроможність до інновацій». Цілком погоджуюся. Нам справді потрібен ренесанс у виробництві. Негайно.
Регіна Дуґан, перший віцепрезидент Motorola Mobility; колишній директор DARPA
Ця книжка розкриває взаємозв’язок між добробутом, інноваціями, продуктивністю, реформами та політикою і показує необхідні компоненти успішної та ефективної стратегії на рівні конкретного бізнесу та цілої країни.
Віктор Галасюк, Президент Української асоціації Римського клубу, член Наглядової ради Київського міжнародного економічного форуму, д-р екон. наук
ЦИТАТИ
У минулі часи фермери та містяни виводили свою худобу на спільне надбання — місцеве пасовище, яким міг користуватися кожен. Спільне надбання було критично важливим ресурсом громади, оскільки воно годувало худобу, яка була основою для місцевої сільськогосподарської економіки. Якщо спільне надбання занепадало — через надмірне використання чи недбалість — страждали всі. Незважаючи на те, що піклування про спільне надбання не було обов’язком окремих осіб, ця діяльність була в інтересах кожного, оскільки всі отримували користь від його доброго стану. Сучасні індустрії промисловості також мають спільні надбання, хоча вони набагато складніші, ніж звичайні міські пасовища минулих століть. Зараз спільне промислове надбання складається з мережі технологічних ноу-хау, операційних спроможностей і спеціальних навичок. Їхніми носіями є робітники, конкуренти, постачальники, клієнти, спільні науково-дослідні підприємства та університети, і вони часто підтримують кілька індустрій одночасно.
Жорстка міжнародна конкуренція означає, що ми повинні очікувати на цикли появи та зникнення цілих індустрій. Навіть якщо це іноді болісно, насправді це здоровий процес, за допомогою якого ресурси спрямовуються до найбільш продуктивного використання. Однак коли розмивається спільне надбання, це становить глибшу та більш системну проблему. Це означає руйнування фундаменту, на якому можна будувати майбутні інноваційні індустрії. Коли виробники напівпровідників у 1980-х роках переїхали до Азії, вони принесли з собою цілу низку технологічних процесів — обробку електронних матеріалів, десублімацію та покриття поверхні, а також складні процеси тестування та складання. Вони сформували спільне промислове надбання, необхідне для виробництва цілої низки передових електронних продуктів з високою доданою вартістю, як-от пласкі екрани, твердотільні освітлювальні прилади та сонячні панелі.
Часто вважають, що інновації та виробництво розташовуються на протилежних кінцях економічного спектра: інновації пов’язані лише з мозком (інтелектуальна праця), а виробництво — з м’язами (фізична робота). Для інновацій потрібні висококваліфіковані та високооплачувані працівники, а для виробництва — низькокваліфіковані та низькооплачувані. Інновації є спеціалізацією з високою доданою вартістю, а виробництво — це простий процес з низькою доданою вартістю. Інновації є творчими та чистими, а виробництво — нудним і брудним. Такий погляд на промислове виробництво — це міф, що ґрунтується на глибокому нерозумінні того, як відбувається процес інновацій та як пов’язані науково-дослідницькі розробки та виробництво. Дослідження та розробки є важливою, але не єдиною частиною інноваційного процесу.
Наша конкурентоспроможність та майбутній економічний добробут пристрасно обговорюються. Деякі бачать проблему як негативний побічний продукт глобалізації. Дехто вбачає її у вільній торгівлі. Деякі виступають за рішучу політику, де уряд відіграє провідну роль у стимулюванні промислового розвитку. Дехто хоче зменшити урядове втручання. Одні бачать проблеми в уряді (внаслідок його діяльності чи бездіяльності), тоді як інші — у менеджменті американських компаній. Дехто бачить причину в Китаї (імпортні бар’єри та валютні маніпуляції), тимчасом як дехто бачить її в самій Америці (занепад освітньої системи та культура, надто зосереджена на поточному споживанні замість майбутнього зростання).
Ми визначаємо конкурентоспроможність країни як перевагу, якою користуються працівники та організації, розташовані в одному місці — місцеве спільне надбання, — у виробництві певних товарів або послуг над працівниками та організаціями, розташованими в іншому місці. Для працівників ця перевага означає можливість отримувати та зберігати вищу заробітну плату завдяки вищій продуктивності. Для організацій такою перевагою є різниця у вартості або якості їхніх продуктів або послуг, порівняно з іншими.
Існує другий, менш помітний рівень, на якому конкурують держави. Це те, що економісти називають «ринки факторів виробництва», які надають робочу силу, капітал та інші ресурси, необхідні для операційної діяльності. З погляду соціального процвітання найважливішим ринком є ринок праці, де люди — оператори, керівники, менеджери середньої ланки, інженери, вчені, управлінці вищого рівня тощо — щодня змагаються за роботу. Команди програмістів із Кремнієвої долини та Бангалору змагаються за можливості. Те саме стосується працівників на конвеєрах заводів у Мічигані, Мексиці, Бразилії, Міссісіпі та Японії, а також хіміків, які розробляють ліки в Базелі, Нью-Джерсі, Бостоні та Сан-Дієго. Рівень життя в країні покращується, коли її мешканці виграють конкуренцію на ринку праці в інших. Таким чином, якщо ми піклуємось про процвітання та рівень життя, нам потрібне визначення конкурентоспроможності, яке чітко враховує економічні винагороди для людського капіталу.
Коли виробничі технології незрілі, компанії можуть бурхливо розвиватись, зосередившись на інноваціях у процесах. На початку 1980-х років японські напівпровідникові компанії використали чимало можливостей для вдосконалення виробничих технологій, втрачених їхніми американськими конкурентами, і посіли провідні позиції в мікросхемах пам’яті. Сьогодні в таких секторах, як новітні дисплеї з пласкими екранами, біопрепарати та сучасні матеріали, межі технологічного процесу змінюються настільки швидко, що інновації світового рівня конче потрібні, щоб залишитися у грі.
Intel — ще одна компанія, яка розуміє зв’язок між процесними інноваціями та продуктовими інноваціями. Її науково-дослідні та виробничі спроможності відкрили нові шляхи для інновацій. Раніше ми зазначали, що багато напівпровідникових компаній більше не займаються виробництвом мікросхем власної розробки. Залежність від сторонніх підрядників має глибокий сенс, якщо ваша стратегія розробки не полягає у виході за межі виробничого процесу. Але стратегія Intel — розширювати рамки, щоб забезпечити більшу продуктивність у дедалі менших, щільніших і складніших чипах. Прикладом цього є найдосконаліші мікропроцесори (під кодовою назвою Ivy Bridge), які Intel випустила навесні 2012 року. Вони використовують нову транзисторну технологію, відому як польові транзистори з вертикальним затвором (FinFET). Вона базується на мікроскопічних піднятих тривимірних «затворах» із кремнію, які дозволяють чипам працювати з вищою швидкістю, ніж наявні мікропроцесори, але споживати стільки ж або менше енергії.
Друга світова війна спровокувала гігантські державні та приватні інвестиції у виробничі потужності й технологічні можливості Америки та знищила значну частину промислової бази Європи та Азії, заклавши основу для тривалого періоду економічного домінування США. Війна мала трансформаційний вплив на ставлення до науки в Сполучених Штатах. Більшість наукових і технічних ресурсів країни було мобілізовано на підтримку військових потужностей, а науковці з університетів працювали пліч-о-пліч із колегами та інженерами з промисловості. Серед створених ними інновацій можна назвати радар, безконтактний детонатор, антибіотики, електронні обчислювальні машини, а також атомну бомбу. Американська громадськість вбачала у вчених героїв, які відіграли вирішальну роль для перемоги у війні.
Спільне надбання США, яким живилось виробництво напівпровідників, випарувалось — повільно й невблаганно. За винятком Intel, яка процвітала завдяки своїй потужній франшизі на архітектуру мікропроцесорів, успішною є лише частина індустрії, яка займається безфабричною розробкою. 70 % світових потужностей із ливарного виробництва напівпровідників зараз розташовані на Тайвані, а майже вся решта — у Сінгапурі, Китаї, Південній Кореї та Японії. За винятком Micron Technology, ніхто більше не веде складання DRAM у Сполучених Штатах — Південна Корея та Тайвань забезпечують майже весь світовий ринок. У Сполучених Штатах немає істотних потужностей для виробництва флеш-пам’яті. Виробники обладнання, як-от Applied Materials, виводять дедалі більшу частину своїх ліній за межі Сполучених Штатів. Деякі виробники обладнання (наприклад, Kulicke & Soffa Industries) навіть перенесли свої штаб-квартири з Америки до Азії. Майже 100 % випробувань чипів («зондування пластин») і корпусування виконуються за межами Сполучених Штатів. Місцеві постачальники матеріалів для корпусування мікросхем майже відсутні.
Кілька виробників інтегрованих мікросхем, таких як Freescale Semiconductor і Texas Instruments, досі займаються виробництвом у Сполучених Штатах. Однак величезні витрати на підтримку передових спроможностей для виробництва напівпровідників змусили майже всі ці компанії обрати «спрощену фабричну» стратегію: продовжувати роботу своїх старих заводів в Америці та передавати свої новітні, передові процеси азійським ливарним заводам. Intel є єдиною великою компанією-виробником чипів, яка все ще здійснює значну частину власного виробництва в Сполучених Штатах. Intel може продовжувати виробництво в Америці, оскільки вона є домінуючим гравцем у сегменті, який є високоприбутковим, і компанія мусить залишатися лідером у технологічних процесах, щоб зберегти свою конкурентну перевагу.
Уривок з книги