Справжню літературу не можна очистити або цензурувати. Найкращі книжки часто непристойні, відразливі, образливі. Вони викривають те, що суспільство старанно приховує, розкривають темні сторони людської природи, показують прекрасне на межі з відразливим. Хороші книжки досліджують межі, виходять за межі і порушують табу. Але передовсім — втручаються в те, що їх не стосується.
У цій книжці Фредерік Беґбедер створює власний літературний пантеон із п’ятдесяти головних книг свого життя. Тут поряд із Філіпом Ротом можна зустріти Сімону де Бовуар, а поруч із Томасом Манном — Андрія Куркова. Це не просто черговий топ найкращих книжок, це справжній маніфест літератури в її найсвітлішій і найтемнішій формі водночас.
Чому варто прочитати
• Містить 50 есе про улюблених письменників і їхні книжки від зірки французької літератури Фредеріка Беґбедера — від Колетт до Сімони де Бовуар та Віржині Депант, від Томаса Манна до Андрія Куркова, від Оскара Вайлда до Октава Мірбо.
• Маніфест літератури в її найчистішій і одночасно найбруднішій формах.
• Читачі назвали книгу «безвідмовними ліками проти похмілля» в наш час.
Про Фредеріка Беґбедера:
Фредерік Беґбедер — французький прозаїк, публіцист, літературний критик, редактор, сценарист, актор та режисер. Вважається одним з найцікавіших сучасних письменників Франції.
Цитати:
Про мету написання кижки
Мета твору, який ви тримаєте в руках, — сказати, що література не має бути цензурованою, прибраною та очищеною. Найкращі книжки часто непристойні, огидні, укриті плювками, зіпсуті, вони досліджують нашу любов до підглядання, виставляють те, що суспільство хотіло б приховати, викривають темний бік нашого роду людського, перетворюють збочення на красу, досліджують кордони, виходять за межі, порушують заборони. І насамперед — утручаються в те, що їх не стосується.
Добра книжка — це та, що не пропонує жодного уроку.
Про «Ти не так і змінився» (2013) Марк Ламброн
Писати про смерть варто тільки для того, щоб її здолати, побити, розчавити: саме життя запалює книжки, змушує їх дихати, надає енергії, дотепності, смутку й опору. Ось така правда: література є не чим іншим, ніж спалахом гніву проти забуття.
Про California Girls (2016) у нічиї із «Заходом» (2019) Сімон Лібераті
Атмосфера цього роману така задушлива й нездорова, що іноді мені доводилося відкладати примірник California Girls, щоб звести дух і відволіктися на щось інше. Я ненавиджу ненависть: єдине, що можна зробити з настільки дебільним насильством, це зверхньо уникати його.
Лібераті воліє дивитися Сатані просто межи рогів: грати з дияволом у кориду, наглядати за ним, щоби перемогти свій страх. California Girls — це великий роман про страх. Сімон Лібераті зробив те, що Віктор Гюґо говорив про Вольтера: «Він переміг насильство усмішкою». Світ роблять жахливим не письменники. Вони тільки споглядають із широко розплющеними очима.
Про «Сірі бджоли» Андрія Куркова
Можна сидіти ночами перед каналом BFM TV й не розуміти українського світу, тоді як кількох сторінок «Сірих бджіл» Куркова досить, щоб олюднити цю дивну, абсурдну війну, яка вже вісім років висить над головами європейців. В Україні жити означає виживати в нестерпних умовах. Трагедію завжди полегшує комедія. У цьому романі двоє сусідів ненавидять один одного, але щодня розмовляють: пасічник Сергійович і пенсіонер Пашка.
Курков дистилює радісний відчай, форму сюрреалістичного пантеїзму, що ставить його, як і його країну, географічно між російським романтизмом і скандинавським фаталізмом, між Чеховим і Паасілінною, Гоголем і Гамсуном. Чи можуть бути кращі згадки про виживання у ворожому середовищі?
Про «Повільність» (1995) Мілан Кундера
Читати Мілана Кундеру — це чари, які роблять вас щасливими, запаморочують, живлять нейрони й водночас дарують найвищу насолоду від будь якого успішного роману: роблять вас розумнішими, більш проникливими для емоцій. Кундера пише для нетерплячих, для читачів, які втомилися від готових історій; його романи ніколи не бувають «остаточними», він шукає розвилки й манівці. Є подібність між його письмом і деякими фільмами Вуді Аллена.
Уривок з книги
