У чужому домі. Травма вимушеного переміщення: шлях до розуміння і одужання

З науковою точністю та чутливістю Ренос Пападопулос досліджує досвід людей, які змушені залишити свої домівки у пошуках безпеки. У цій книжці він кидає виклик усім стереотипам про вимушене переміщення і відтворює його історичний та культурний контексти.

 

Опираючись на людський досвід, автор занурюється у ключові поняття теми: дім, ідентичність, ностальгійна дезорієнтація, травма тощо. Завершує книгу Пападопулос практичними порадами для тих, хто працює із вимушено переміщеними особами, або сам опинився у цих непростих умовах.

 

Ренос Пападопулос, PhD — професор кафедри психосоціальних і психоаналітичних досліджень, директор Центру дослідження травми, притулку та біженців в університеті Ессекса, Велика Британія. Клінічний психолог, сімейний психотерапевт і психоаналітик. Як консультант численних організацій, співпрацює з вимушено переміщеними особами та людьми, що пережили політичне насильство і екстремальні ситуації. 

 

• Детальний і вичерпний посібник для тих, хто працює із темою вимушеного переміщення: психотерапевтів, психологів, консультантів та інших фахівців.

• Важливе видання для тих, хто пережив або переживає сьогодні досвід вимушеного переміщення або намагається зрозуміти, як наша психіка реагує на такі непрості умови.

• Допоможе зрозуміти, з якими проблемами стикаються вимушено переміщені особи та як ми можемо допомогти тим, хто постраждав у такий спосіб.

Вимушене переміщення — це описовий, феноменологічний термін, який просто засвідчує той факт, що через різні випробування люди а) більше не сприймають особистий простір як дім, придатний для життя, тому б) змушені виїхати зі свого дому й шукати інше місце проживання; до того ж це вказує на те, що в) якби ці люди мали справжній вибір, то не покинули б своєї домівки. Цей термін не розглядає й не визначає нічого іншого, крім указаних трьох основних характеристик цього явища.

 

Фізичний простір сам собою не має жодної об’єктивної цінності, якщо його не сприймають як дім у контексті певних систем смислотворення. Комфортабельні розкішні будинки можуть здаватися менш затишними, ніж маленький, скромний родинний дім зі значно меншими пишнотами, навіть якщо в ньому бракує якихось елементарних зручностей. Такі прикметники, як «затишний», «теплий», «інтимний», «спокійний» або ж «холодний», «непривітний» тощо, не є об’єктивними характеристиками самого собою місця, а вказують на те, які відчуття викликає в людей цей домашній простір.

 

Кожен відчуває свою належність до широкого кола сутностей, до людей, сім’ї, громади та культури, а також до груп друзів, округи тощо. Крім того, існує чимало інших типів належності, наприклад до справи чи ідеології, клубу, організації чи навіть країни (як до ще сучасної, так і до вже зниклої згідно з міжнародним правом), а також до власного тіла. Наші відносини з тілом дуже складні й містять як свідомо розпізнавані, так і нерозпізнавані складові частини. Очевидно, що в більшості людей є свідоме розуміння власної ваги, рухливості тощо, проте вони мають ще інші, менш усвідомлені типи відносин зі своїм тілом, наприклад спритність рухів, «природний» темп ходьби, загальне відчуття рівня комфорту від перебування у своєму тілі тощо. Уся ця сукупність відчуттів належності може змінюватися, якщо людина переїздить в іншу країну і живе за різних обставин.