Валерій Пекар

Нарешті перша книга одного з найвидатніших мислителів сучасності перекладена українською. Не найважливіша з його численних праць, але найсвіжіша. Це книга про те, як зрозуміти події у сучасному світі. І хоча вона написана про США і для американців, її понятійний апарат є універсальним. За допомогою інтегральної теорії автор намагається відповісти на три ключові запитання сучасної Америки. Як могло так статися, що Трамп переміг? Як могло так статися, що вперше після громадянської війни американське суспільство розкололося на два настільки непримиренні табори? І що тепер робити?

Однак те, що відбувається в США, жодним чином не є унікальним. Ми спостерігаємо чимось подібні явища у десятках країн — від Італії до Польщі, від Росії до Туреччини, від Угорщини до Великої Британії. В Україні ми також є свідками та учасниками складних суспільних процесів. Всі ці країни різні, процеси різні, але щось спільне у них є — світ застряг і не знає, куди рухатися. Майбутнє лякає людей більше, ніж приваблює. Це футурошок, і викликаний він тим, що передова хвиля людської цивілізації вперше в історії не показує напрямок. Дорога скінчилася, попереду нічого не видно.

Настав час знайти спосіб зібрати докупи розбитий на шматки світ. Настав час зрозуміти, куди рухатися людській цивілізації, країні і нам з вами особисто.

Маємо першу книгу цього видатного мислителя сучасності, видану українською. Фукуяма взявся зробити те, що не вдалося півстоліття тому його наставнику Самюелю Гантінгтону, а саме — розробити загальну модель суспільно-політичного розвитку.

З книжок провідних світових економістів ми вже знаємо відповідь на запитання, чому одні нації багаті, а інші бідні: тому, що одним вдалося побудувати ефективні інституції, а іншим ні. Залишається відкритим питання, чому і яким чином одним вдалося, а іншим ні. Ми приймаємо інституції як належне, не маючи й гадки, звідки вони взялися. Яким чином виникли і набули нинішніх форм різні держави, політичні структури, правові системи, військові організації, церкви тощо? Начебто зрозуміло, що інституції розвинених країн мусять бути наслідувані країнами, що розвиваються, але яким чином ті перші їх створили, і чому в цих останніх нічого не виходить? Чому часто держави виявляються слабкими і неспроможними, і як цьому зарадити?

Книга охоплює велику кількість суспільств та епох, жодним чином не концентруючись на Європі: багато уваги приділено Китаю, Індії, ісламському світові. Фукуяма виділяє три стадії політичного розвитку: державність, верховенство права, підзвітне урядування, і детально й послідовно їх розглядає.

Книга Фукуями надзвичайно корисна тим, хто хоче розібратися, що робити Україні, як їй перемогти традиційні кланові системи відносин та олігархічних збирачів ренти, чому важливо мати національну бюрократію та як збалансувати систему політичних інституцій. Це довге читання, але вашою винагородою буде розуміння широкої картини соціально-політичного розвитку світу — від первісних племен аж до сучасних політичних націй.

Зазвичай у нашому телеграм-каналі не з’являється ділова література, адже вона цікавить лише частину читачів. Але для цієї книги потрібно зробити виключення, бо вона буде корисна не лише підприємцям та менеджерам, а всім, хто працює в будь-яких організаціях, і навіть, як не дивно, фрилансерам-одинакам. Це не випливає із назви книги, яка наштовхує на думку про величезні корпорації, але насправді йдеться про будь-які організації — бізнесові, громадські, політичні, релігійні, військові тощо, які всі повторюють у своєму розвитку одну й ту саму траєкторію.

Іцхак Адізес — напевно, найпопулярніший гуру менеджменту. Зазвичай гуру народжують в молодості одну ідею і потім все життя її успішно експлуатують. Не такий доктор Адізес: побудувавши багато років тому теорію стилів менеджменту («управлінських вітамінів»), він не зупинився на цьому і досліджував життєвий цикл організацій, включаючи відповідь на питання, які вітаміни на якій стадії наявні та потрібні. Потім він приступив до питання, як ефективно проводити зміни в організаціях, розробивши концепцію CAPI (злиті воєдино влада, повноваження і вплив). Все це і дещо інше є у книзі, основна ідея якої — змінами можна управляти ефективно.

Я вперше прочитав цю книгу вже після того, як пізнав на собі багато стадій життєвого циклу організації. Тому все було знайоме й особисте, а деякі діалоги збігалися майже дослівно. На кожній стадії ви зустрінетеся з проблемами, каже доктор Адізес. Частина з цих проблем нормальні, а частина ненормальні. Він докладно пояснює, що робити і чого не робити. Можна знайти правильні рішення методом проб і помилок. А можна прислухатися до порад Учителя. Ніколи не пізно вступити на те, що Іцхак Адізес називає Оптимальним шляхом. Рекомендується підприємцям і менеджерам, громадським діячам і політикам, тим, хто управляє, і тим, ким управляють, — щоб розуміти себе, тих, хто вище, нижче та збоку, та життєвий шлях будь-якої спільноти, яку люди створюють заради досягнення своїх цілей.

Як вийшло, що одні народи створили великі імперії, а інші виявилися жалюгідними колоніями? Одні літають у космос, а інші колупаються в землі так само, як і 5 тисяч років тому? Одні зосередили незліченні багатства, а інші голодують?
 
Расист відповість: одні народи розумні і працьовиті, а інші дурні й ліниві. Соціаліст відповість: у всьому винні соціальна несправедливість і експлуатація. Фундаменталіст відповість: бо одні народи сповідували правильну релігію, а інші неправильну. Але жодна з цих відповідей нас не влаштує.
 
Вчений відповість: одні народи відкрили і винайшли багато всього хорошого, а інші ні. Відповідь правильна і даремна. Тому що відразу ж виникає друге питання: а чому так сталося?
 
Користуючись новітніми досягненнями генетики, екології, лінгвістики та інших наук, Джаред Даймонд розкриває історію тих часів, які раніше називалися «доісторичними», оскільки ще не було ні писемності, ні значної матеріальної культури. Крок за кроком автор знаходить все нові ключі до основної загадки тисячоліття: як вийшло, що відстала (станом на 1400 рік) в технічному, демографічному і культурному відношенні Європа раптом, за порівняно короткий час стала володарем світу, створивши розвинені технології і величезні імперії? Що дозволило нашим (порівняно нещодавнім) предкам зробити такий стрибок, і що буде далі?
 
Спресовуючи тисячоліття і континенти в десятки сторінок, автор розкриває суть найважливіших подій історії, які ніколи ніким не були записані. Заодно ви дізнаєтеся, як Китай став китайським, а Африка чорною — бо і те, й інше було не завжди.

Коли наприкінці ХХІ сторіччя будуть укладати список найважливіших книг останніх ста років, там будуть книги, які сьогодні переважно ще не написані. Але принаймні одна з уже написаних там буде точно — саме ця, бо вона безсумнівно є однією з найвеличніших книг нашого часу. Насім Талеб, знайомий читачам своїм «Чорним лебедем», написав найголовнішу працю свого життя під назвою «Антикрихкість».

Чорний лебідь — це непередбачувана малоймовірна подія, що призводить до величезних змін. Можна намагатися захиститися від таких подій, але автор пропонує більше — отримувати від них користь. Для цього він запроваджує поняття антикрихкості — здатності систем не лише не ламатися від навантажень, криз та випробувань, не лише бути невразливими та стійкими, а навпаки, ставати сильнішими, як тіло атлета стає сильнішим від тренувань. Антикрихкі системи завжди готові до невизначеності, раптових змін, помилок, випадковостей, напружень та стресів.

Талеб об’єднує концепцією антикрихкості такі різні сфери, як бізнес, еволюцію життя на Землі, технологічний прогрес, економіку, батьківство, політичні системи, освіту, містобудування, людське здоров’я тощо. Він послідовно викладає принципи, які може втілити в своє життя кожна людина, чим би вона не займалася. Автор жорстко висміює тих, хто, на його думку, постійно збільшує крихкість навколо себе: чиновників, банкірів, науковців, лікарів, занадто турботливих батьків тощо. Натомість він оспівує тих, хто живучи у зоні ризику, навчився бути антикрихким: малий бізнес, біржових трейдерів, митців, рестораторів та таксистів. Він пропонує практичні стратегії, але під ними ховається глибоке філософське підґрунтя.

Талеб не лише філософ, а й практик, і відповідно до морального кодексу практика він завжди сам робить вчинки, що спираються на проголошені ним принципи. За цією етикою ХХІ сторіччя стоїть мудрість тисячоліть. Не все у світі можна пояснити, далеко не все можна передбачити, але можна жити так, щоб відповідати духу свого часу.

Чому одні країни багаті, а інші бідні? Чому в одних країнах існує демократія, а в інших ні? Чому одним країнам вдається викорінити корупцію, а в інших ніяк не виходить? Ці та подібні питання хвилюють вчених, політиків і простих громадян з часів Адама Сміта.

Дотепер в гуманітарних науках переважав галузевий підхід: економіка, політика, культура, ментальність, духовність вивчалися окремо. Той чи інший аспект суспільного життя час від часу оголошувався домінуючим: Маркс ставив на перше місце економічні відносини, а Вебер — релігійні основи. В результаті ми донині не можемо зрозуміти, як влаштований світ, в якому живемо. Остання книга Нобелівського лауреата з економіки Дуґласа Норта, написана в співавторстві з молодими колегами — істориком Джоном Воллісом і політологом Баррі Вайнґестом, пропонує новий підхід до цього складного світу.

Автори виділяють два типи держав, що принципово відрізняються один від одного у своїх інституціях: природна держава і порядок відкритого доступу. Нав’язування природній державі чужих для неї інституцій відкритого доступу призводить до її ослаблення, а не посилення, — саме тому природна держава всіляко чинить опір. Зріла природна держава поступово накопичує передумови для переходу до відкритого доступу, але сам перехід відбувається як стрибок. Детальний розгляд британської, французької та американської історії показує, як ці три країни першими пройшли бар’єр, що відокремлює природні держави від відкритого доступу, і як це позначилося на їхній могутності. Інші ж взялися негайно копіювати цей шлях, більш-менш вдало.

Найважливіша антивеберівска й антимарксистська теза авторів: еліти не монолітні, і справа не в протистоянні привілейованих еліт і знедолених мас, а у внутрішніх процесах «перетягування ковдри» всередині еліти. Фокусуючись на поняттях, що рідко потрапляють до сфери уваги вчених, таких, як монополія на насильство, безособовість відносин і право створення організацій, автори постулюють нерозривний зв’язок економіки і політики, — про що ми, українці, на власному досвіді довідалися набагато ясніше, ніж більшість нинішніх вчених із розвинених держав.

Прочитавши цю книгу, ви зрозумієте, де знаходиться Україна на шкалі соціально-економічно-політичного розвитку, як дивно мало нам залишилося зробити для якісного стрибка, і як надзвичайно важко цей стрибок зробити.

Мабуть, найцікавіше з усіх питань, що хвилюють сьогодні істориків і соціологів, звучить так: як вийшло, що Європа, невелика частина світу, станом на 1400 рік найменш населена, відстала, неосвічена й безкультурна, що страждала від воєн, роздробленості і хвороб, — протягом декількох століть не просто вирвалася вперед в науці, техніці, культурі, філософії, військовій справі, але ще і змогла захопити і підпорядкувати практично всю решту світу. Різні дослідники вважали першопричиною географію євразійського континенту, його різноманітну фауну, морські течії тощо. Але чому Європа отримала переваги над Китаєм, Індією та Світом Ісламу, які також розміщені в Євразії?

Ніл Ферґюсон пропонує свою відповідь. Точніше, відповідей виявляється цілих шість — 6 killer applications, «вбивчих застосунків», як їх називає автор, використовуючи вираз із програмістського жаргону. Європа після 1400 року змогла скористатися ними всіма, а інші впровадили лише частину або нічого. Результат — перемога у світовій гонці за лідерство у всіх сферах життя. Читайте і дізнайтеся, як встановити у себе всі шість «убивчих застосунків».

Питання це важливе й актуальне ще й тому, що нині багато говорять про поступовий занепад європейської цивілізації. Якщо ми розберемося, як сталося її піднесення, то зрозуміємо, чи є занепад та як йому запобігти.

Ну а для України актуальним є питання інсталяції всіх шести застосунків — виявляється, вони працюють лише разом. Немає не лише «третього шляху» — як виявилося, немає й другого. Шлях один, і головне — не боятися і не гальмувати. Компас є, а мапу намалюємо по дорозі.

Сенс життя — це те, без чого людина не може бути щасливою, а часом не може й жити. Пророки, філософи та психологи протягом тисячоліть намагалися знайти сенс життя, й автори проривних ідей писали про них розлогі книги. Ця книжка є однією з найвеличніших вершин у літературі про сенс життя, але вона дуже маленька. Вона написана там, де життя щодня зустрічається зі смертю, — у концтаборі.

Психолог Віктор Франкл, потрапивши у німецький концтабір, не просто вижив, не просто допомагав вижити іншим, а знайшов ключ, що відкриває неймовірні ресурси людського тіла й духу. Той, хто знає, заради чого живе, може подолати будь-які випробування. Ця книга, що в оригіналі має назву «Все ж таки сказати життю ‘Так’», розійшлася мільйонами примірників та за підсумками національного опитування у США входить у десятку тих, що найбільше вплинули на людей.

Уявіть собі, що на вечірці ви зустріли пристойно одягненого, але досить неприємного джентльмена. Він суцільно захоплений однією ідеєю та неполіткоректний, він безперервно ганьбить Нобелівських лауреатів з економіки. Він має надзвичайну ерудицію і побіжно говорить декількома мовами, але при цьому бризкає жовчю і вивалює на гостей тонни чорного гумору. Він придумує всім образливі прізвиська і вішає ярлики. Він вдумливий вчений і успішний біржовий трейдер, але не визнаний ні тими, ні іншими: трейдери презирливо називають його «розумником», а вчені — ще більш зневажливо «ділком». Знайомтеся, цю людину звуть Насім Талеб. Про що б не зайшла мова, він все зводить до однієї теми, повторюючи раз у раз: ми недооцінюємо ймовірність рідкісних, але катастрофічних подій. Ми недооцінюємо обсяги нашого незнання. Ми замилюємо очі собі та іншим, користуючись неправильними математичними моделями реальності. Своїм незнанням, невіглаством, недооцінкою непізнаного, бажанням звести світ до простих механічних моделей ми кличемо біду. Велику біду.

І в якийсь момент, продираючись крізь образливі прізвиська і чорний гумор, зневажливі оцінки і демонстрацію власної зверхності, ви розумієте: а він вам симпатичний. Адже він просто намагається врятувати світ. Так, він не схожий на Брюса Вілліса, але й світ складніший за «Міцний горішок». Сьогодні рятівником світу виступає середнього віку чоловік з невеличкою бородою, що на питання про національність відповідає загадково «левантинець», любитель гарної кухні і класичної літератури, філософ і сибарит.

У «Чорному лебеді» занадто багато Насіма Талеба. Втім, це книга всього його життя. Однак залишається місце і для безлічі інших людей. Десятки філософів, лікарів, фінансистів і математиків всіх епох і народів ведуть діалог на сторінках книги. Але ніхто з них не затьмарить головного героя — Чорного Лебедя. Під таким ім’ям виступають в книзі рідкісні, дивні, непередбачувані і зазвичай катастрофічні (саме через свою несподіваність) події, які нагадують нам про те, що світ складніший за наші схеми. Знайомтеся, це Чорний Лебідь.

Наш мозок, натренований тисячоліттями еволюції, влаштовує з нами неймовірні ігри, примхливо крутячи нашим життям на свій лад. Ми звикли йому довіряти, адже для нас нема нікого ближчого і ріднішого за нього. Але чи можна йому довіряти?

Деніел Канеман, один із найвідоміших дослідників світу, психолог, що отримав Нобелівську премію з економіки, розкриває перед нами секрети мислення — точніше, двох мислень, які дивним чином поєднуються в нашому мозку. Інтуїтивне та усвідомлене мислення живуть поруч, але по різних законах, постійно поєднані у стані суперечки, якої ми не помічаємо. Тиск і невизначеність, брак часу і попередній досвід, втома і концентрація, суспільні норми тощо змінюють баланс сил у цьому протистоянні. Книга відкриє перед вами десятки неймовірних ілюзій, упереджень та дивних ефектів, які ми вважаємо власними рішеннями вдома і на роботі, в магазині та на виборчій дільниці.

Легкий стиль у поєднанні з глибиною зробив цю книгу бестселером в різних країнах. Після прочитання книги Канемана ваш наступний рік точно буде успішнішим.

Якщо запитати будь-яких людей, чого вони бажають понад усе в житті, дві третини відповість: щастя. Століттями люди замислювалися, що ж це таке — щастя, і як його досягти. Письменники і поети описували щастя (а також і нещастя), не кажучи нам, як досягти першого й уникнути другого. Філософи ж будували в тиші кабінетів хитромудрі теорії, не зважаючи на реальні феномени життя.

Психолог Міхай Чиксентміхаї (так правильно вимовляється його угорське ім’я та прізвище) пішов іншим шляхом — почав досліджувати щасливих і нещасливих в їх розмаїтті, звертаючись до людей із різних країн і різних соціальних груп, різних професій і способу життя. Здорових і хворих, бідних і багатих, знаменитих і невідомих, тих, що є душею суспільства, і самотніх. Виявилося, щастя можливе майже всюди і майже завжди, тому що щастя — це процес, а не результат. Втім, ми й самі це знали або, принаймні, здогадувалися. Добре, але якщо щастя — це процес, тоді що це за процес, в чому його суть?

Чиксентміхаї вводить поняття «потік» — специфічний стан діяльності, в якому людина переживає щастя, радість, задоволення. Він детально аналізує, коли і як потік виникає, чому він часом не виникає, як у ньому втриматися, як увійти в потік знову і знову. Робота і гра, спорт і музика, роздуми і секс, відокремлені медитації та галасливі компанії — запустити потік можуть дуже різні види діяльності, якщо дотримуватися певних умов.

Ця книга не є керівництвом на кшталт «як стати щасливим за 30 днів». Це не туристичний гід по просторах щастя, це лише докладна карта місцевості. Вибір маршруту, його напрямок і складність — це наш вибір. На узбіччі нас підстерігає хаос і протилежність потоку — Чиксентміхаї називає це психічної ентропією. На кожному кроці можна невдало зачепитися за соціальні і культурні стереотипи, генетичні програми і власні недоліки. Однак наполегливого і концентрованого мандрівника чекає не тільки потік — як бонус він отримує те, що автор скромно і хитромудро називає «відчуттям причетності до визначення змісту свого життя». Сенс життя, просто кажучи.