Бачити, щоб бути побаченим

Ідею цієї книги я виношував в собі майже 10 років. І форму нон-фікшену обрав через низку причин. По-перше, я хотів написати книжку, яка б вплинула на суспільство. Я із захватом читаю сучасний нон-фікшен і захоплююся його авторами. По-друге, ми живемо в епоху соціальних мереж та суцільного фейку, тому мені захотілося чогось справжнього. А для того, щоб розказати про ілюзорність нашого повсякдення, потрібна форма максимально чесної розмови. Можна вигадувати монстрів, але все ж фантазія не здатна вигадати речі, які подекуди відбуваються в реальному житті. Мені хотілося створити правдиву книжку про жах реальності.

Для написання книги я провів два місяці в Канзаському університеті, маючи доступ до найновіших джерел. Адже історія реального телебачення починається у 1946 році, а досліджують його вже років 15-16. Проте в Україні актуальних матеріалів на цю тему немає взагалі. А для цієї книги доступ до першоджерел був принциповим.

Коли я дописав книгу, то віддав її у свій відділ в університеті, щоб отримати рекомендації. Після прочитання у нас з колегами почалися доволі великі суперечки. Одна моя співробітниця намагалася довести, що в нашому житті все не може бути перформансом та просто реаліті. Вона говорила, що в суспільстві все ж є велике місце для реальних емоцій та почуттів. Так, це правда. Проте завжди є визначена позиція, крізь яку ти дивишся на реальність. І теорія реаліті – це один із тих засобів, який дозволяє побачити інший бік правди.