Віртуозний роман для тих, хто не сприймає написане у книжці буквально. Йоко Тавада ‒ японсько-німецька письменниця, літературознавиця, володарка численних премій ‒ створила роман про три покоління білих ведмедів. Творчість в умовах тоталітаризму, еміграція, пристосування до іншої країни, внутрішні бентеги митця, боротьба з кліматичними змінами ‒ проблеми змінюються, а от людина так і лишається твариною, чию приязнь і слухняність можна купити за шматочок цукру. «Мемуари білих ведмедів» ‒ метафора, гра на впізнаваність, натяки на давню міфологію, за якою великий звір був батьком одного давнього народу, й водночас ‒ історія країн, що вже зникли з мап Європи. У першій частині «Еволюційна теорія бабусі» йдеться про зірку цирку, активну учасницю різноманітних конференцій, ведмедицю, яка опанувала триколісний велосипед і літературну творчість.
Відсторонена від реального життя інтелектуалка згадує Київ, роботу в Москві, відчуває захват від словосполучення «Празька весна». Завдяки своїм творам вона опиняється у Західному Берліні. Там починає тужити за «льодяним краєм» ‒ Канадою. Раптом ця історія переривається й починаються друга частина «Поцілунок смерті». У ній читач дізнається про життя Тоски, доньки тієї ведмедиці, що колись написала легендарну автобіографію та переїхала з Канади у соціалістичну Німеччину. «На спомин про Північний полюс» ‒ завершення мемуарів. У цій частині ми познайомимося з Кнутом, сином Тоски, прототипом якого став улюбленець відвідувачів Берлінського зоопарку на таке саме прізвисько. Роман Тавади ‒ саркастичний, сумний ребус про людяність під товстою шкурою.
